За Референдум, не червоний!

вибірВряди-годи попід київськими станціями метро до перехожих звертаються парубки. Ні, не ті, які агітують за одного гламурного політикана, а ті, хто пропонує придбати в них новісінькі бензопилки. Попервах я гадав, що їхній крам крадений, але виявилося – тими пилками та іншими неліквідним товаром примусово виплачують частину заробітної платні в одній великій мережі гіпермаркетів.
А то, ще придбала власниця згаданої мережі маслозаводика – тепер її наймити мусять купувати те масло. У надлишкових для їхніх потреб обсягах. Продавці тих гігантських магазинів, приступаючи до роботи, обов’язково укладають угоду колективної матеріальної відповідальності. Що місяця виявляється: товару поцуплено на суму, що коли її розкласти на усіх колективно відповідальних, їм доводиться викласти з місячної зарплатні дві-три сотні гривен. Про тривалість робочого дня, безпеку праці, лікарняні, відпустки згідно законодавства годі й балакати.
Куди ж дивиться профспілка? – логічно запитає трохи обізнаний із класичним суспільствознавством читач. Немає профспілки. Не допускають її створення власники, а там, де виникає, то захищає вона інтереси не найманого робітника, а роботодавця. Так майже повсюдно в Україні на приватних, та й державних підприємствах і установах. Захист прав найманого робітника – питання, точніше – комплекс політичних питань.
Є і парламентська політична сила, яка декларує, що її першорядною метою, місією є саме захист трудового люду від “глитаїв-експлуататорів та буржуазної держави”. Це Комуністична партія України. Проте її діяльність спрямовано зовсім на інше. Позірно це захист пам’ятників та символів радянської доби, російської мови, а останнім часом – організація референдуму щодо вступу у Митний союз.
На це витрачаються велетенські фінансові та організаційні зусилля. Збираються мітинги, роздаються тонни агітаційних матеріалів. Довкола референдумна метушня дуже зручний спосіб окозамилювання власним виборцям, можливість за прикладом “буржуазно-націоналістичних та ліберальних партій” полинути у віртуальну політичну дійсність, лишивши упосліджуваний експлуататорами простолюд сам на сам зі своїми трудовими проблемами.
Ну, як то кажуть: “мы коммунисты – народ плечитстый”. Чи то не про комуністів, а про тих, як їх там?… Тю! Забув.
Порівняння умов праці, медичного та освітнього забезпечення у країнах Європейського та Митного союзів геть не на користь останнього. Те ж стосується реальних можливостей профспілок захищати соціальні права трудящих. Статистика смертей і травм на виробництвах з одного боку в ЄС, а з іншого в Україні, Росії, чи Казахстані свідчить про зменшення трагічних випадків у Європі та збільшенні їх у названих країнах колишнього СРСР. З цієї точки зору ліві партії першими мали б домагатися запровадження європейських стандартів безпеки праці та її умов в Україні. Ефективним шляхом для цього є вступ до Європейського Союзу, чи, спершу – бодай асоціація з ним.
Як правильно зауважив учора на круглому столі аграріїв, які обговорювали власні перспективи після створення зони вільної торгівлі з ЄС, докотор економічних наук Олег Устенко, “підписання Угоди про асоціацію потягне за собою інституційні зміни в Україні”. Йдеться про законодавчу базу, структуру органів влади, а головне – практику їхньої діяльності. Асоціація з ЄС почне видаляти корупційну складову у формулі собівартості українських товарів і послуг, змусить владу підвищувати власну компетентність та ефективність.
Лідери комуністів люди досвідчені в українських політичних реаліях. Вони чудово розуміють, що ніякого референдуму вони не проведуть, бо чинний Закон про референдум виписано так, щоб його можна було провести винятково в інтересах влади. З іншого боку всенародний референдум справді є вищою формою народного волевиявлення і, поклавши руку на серце, задля фіксації європейського цивілізаційного вибору його справді слід було б провести. Лишень перед тим слід ухвалити Закон про референдум, який би справді дав змогу визначити реальну волю більшості громадян. Інакше такий референдум буде просто суспільно небезпечним.
Координатор робочої групи Національного круглого столу “Порозуміння заради європейського майбутнього” Сергій Бондарчук запропонував забезпечити розробку та ухвалення такого закону. Там мають бути передбаченими усі необхідні норми для правдивого відображення результатів волевиявлення – від порогу явки громадян на дільниці до унеможливлення фальсифікацій та постановки маніпулятивних питань, на зразок: “Ви за процвітання у Митному союзі чи за жалюгідне існування у содомській Еуропі?”.
Годину тому під станцією метро “Лівобережна” до мене звернувся парубок. Не подумайте, що з неліквідною пилкою. З буклетом “Украинского выбора”. Буклет починається першими словами Маніфесту:
“Двадцать лет назад граждане Украины избрали свой собственный путь, единогласно проголосовав за независимость и суверенитет Украины. Мы выбрали право самим определять судьбу своей страны.”
За винятком стилістичних неоковирностей та хронологічної помилки у два роки, усе майже так.
Вочевидь мався на увазі Референдум 1-го грудня 1991-го, який абсолютною більшістю голосів тих, хто узяв у ньому участь підтвердив Акт Державної Незалежності. Рішення було ухвалено більшістю від тих, кого було внесено у списки виборців, а навіть не лише учасників голосування. Тому Україна являє собою єдину республіку СРСР, яка виконала вимоги радянської Конституції стосовно виходу з Радянського Союзу. Саме легітимний та безкровний вихід України 1-го грудня 1991 року поставив крапку в історії СРСР.
У такий спосіб має бути відкрито і сторінку європейського майбуття нашої Батьківщини.

Ця стаття на “Українській правді”

Comments are closed.