Урядовцям читати не рекомендовано з метою уникнення когнітивного дисонансу

Для функціонування планетарної економіки наявне на Землі число людей є значно надлишковим. Для забезпечення споживчих потреб людства потрібно дедалі менше робочих рук. З уповільненням темпів зростання людської популяції та розвитком технологій, ця тенденція лише наростатиме. Наразі її гальмують війни, тероризм, корупція та інші неодмінні супутники поточної цивілізації.

Щоправда, гонитва озброєнь парадоксальним чином являє собою один з визначальних чинників технічного прогресу, а отже – продуктивності виробництва.

Праця, надто – важка і малопродуктивна, перестає бути достатнім джерелом ресурсів для індивідуального споживання. Разом з тим під впливом реклами, кіноіндустрії та соціальних мереж зростають та урізноманітнюються споживчі настрої. Дедалі більше людей прагнуть подорожувати, користуватися власним автомобілем та комфортним житлом. Дедалі менше – готові для цього “довго і нудно” працювати.

Проста і звичайна праця перестає бути однією із людських цінностей. Їй на заміну приходять цінності творчості та дозвілля – життя просто задля власного задоволення.

Зростає кількість людей, трудову діяльність яких не пов’язано зі створенням матеріальних ресурсів, необхідних для простого відтворення життя популяції. Можливо без таких професій можна обійтися взагалі? Однак спробуйте назвати бодай один такий рід занять – будь то хоч екстрасенс, хоч політолог.

Зайві у світовому виробничому процесі люди дедалі інтенсивніше перерозподіляються у глобальній системі зайнятості, часом поповнюючи армії терористів, піратів, кібер- та інших злочинців.

(З цієї точки зору, війна Росії проти України, поміж іншого, дозволяє нашому ворогу утилізувати потенціал продуктивних пасіонаріїв, які загрожують внутрішній стабільності РФ. Дуже кепсько, що в Україні має місце дзеркальна ситуація.)

У технологічно розвинених країнах зв’язування надлишку людського ресурсу відбувалося внаслідок виникнення більшого числа робочих місць у сферах, що традиційно не належали до класичних індустріальних виробництв. У структуру масового споживання за допомогою прямої і непрямої реклами додавалося дедалі більше задоволень: естрадних і спортивних видовищ, кінофільмів, культивувалася самоцінність моди, релаксації, косметики і косметології тощо.

Зрозуміло, що на початковому етапі ці процеси були наслідком не так стратегічно продуманої, далекоглядної політики, як результатом прагнення корпорацій отримати більші прибутки, пропонуючи нові товари і формуючи під них платоспроможний попит. Проте сьогодні, держави, що відкриті для соціальних інновацій, застосовують такий інструментарій вже цілком усвідомлено, стимулюючи створення робочих місць у сферах науки, мистецтва, охорони природи, догляду за літніми людьми та роботі із дітьми, рекреації, благоустрою тощо. Ліберали – прихильники вільного конкурентного ринку праці – називають це “політикою штучної зайнятості”, однак жодної реальної альтернативи не пропонують.

Тим часом розвиток технологій та відносне зростання населення вже призвели до вичерпання стримуючих можливостей і “штучної зайнятості”.

Масове безробіття з усіма його наслідками невдовзі стане не менш складною проблемою, ніж тероризм чи СНІД. Навіть більшою, бо живитиме фактично усі виклики, що постали перед цивілізацією – від охорони довкілля до злочинності.

Що з цим робити? Вихід не раз вказувався світовими лідерами технологій Ілоном Маском, Марком Цукербергом, Білом Гросом та багатьма іншими. Вони пропонують запровадження безумовного (універсального) базового доходу. Мова про те щоб кожна людина отримували гроші для вдоволення своїх базових потреб просто за те, що вона живе.

Соціалізм? Комунізм? Так, чистої води! Утім цілком байдуже як саме буде названо таку соціально-політичну дію.

У ряді країн (Німеччина, Нідерланди, Фінляндія, США…) локальні експерименти із виплати базового доходу дали чудові і несподівані результати – від зменшення злочинності і соціальної напруги до скорочення кількості самогубств та розлучень. Побоювання щодо зростання алкоголізму та наркоманії не справдилися.

На заваді запровадженню безумовного доходу стоїть консервативна традиція, мовляв “не можна роздавати гроші задарма”, а також інтереси найзаможніших верств. Зрозуміло, що цю вселенську доброчинність буде оплачено за їхній рахунок.

Україна вже стоїть перед необхідністю запровадження безумовного базового доходу. Більше того – його частково запроваджено, вже. Бо власне, що являють собою, анекдотичні з економічної точки зору, субсидії на оплату комунальних послуг та й численні не монетизовані пільги різним категоріям “заслужених громадян”?

Дефіцит пенсійного фонду в Україні є цілковито нездоланною проблемою. Уряд може затуляти цю велетенську дірку лише вмикаючи верстати на монетному дворі. Результат – інфляція, падіння купівельної спроможності, внутрішнього споживання, стагнація виробництва, дистрофія банківської системи, бандитизм, депопуляція, еміграція продуктивного населення… – зникнення країни. Це навіть без врахування чинників війни, корупції та інтегральної некомпетентності влади.

Зрозуміло, що від нинішніх владоможців годі сподіватися навіть значно примітивніших соціальних інновацій, ніж безумовний дохід. Однак, будь-які суспільно-політичні стратегії хоч би й на ближчу перспективу принципово не можуть бути ефективними без вирішення комплексу проблем, що пов’язані зі зміною структур: виробництва, зайнятості, споживання, поселенської мережі і т.д.

Запровадження безумовного доходу є одним з універсальних пускових механізмів для вітальних сил суспільства.

Де на це взяти грошей?

Можна було б і у цьому матеріали привести розрахунки, спираючись на цифри, затвердженого Державного бюджету на наступний рік, але вони будуть надто приблизними через те, що відсутні чотири визначальні показники – реальна чисельність населення, чисельність пенсіонерів, чисельність безробітних, справжня середня заробітна платня в цілому по народному господарству. Офіційно вважається, що станом на серпень 2017 року в Україні жило 42,45 млн. осіб. Соціологи (наші та закордонні, зокрема ті, хто досліджує український споживчий ринок для транснаціональних кампаній) пошепки називають цифру у 38 млн. Похибка у 4,5 млн. – завелика для розрахунків. Проводити національний перепис населення Уряд направду не збирається, бо організаційно неспроможний цього зробити і боїться реального результату.

Наразі зрозуміло, що базовий дохід для кожного громадянина має формуватися за рахунок усіх видів рентних платежів за використання природних ресурсів – від земельної до частотної ренти, а також з прибутків державних монополій.

Так само є очевидним, що уникнути поетапного запровадження безумовного доходу Україні, ну ніяк не вдасться. Настав час вводити це поняття у політичний лексикон країни.

Когнітивний дисонанс;

Безумовний базовий дохід

Чисельність населення України

Ще про безумовний дохід

Ця стаття на “УП”.

Залишити відповідь