Український глитай природний партнер глитая російського

Шляхи суспільств і держав розходяться. Відстань між ними зростає.
Структура суспільств ускладнюється – збільшується кількість спільнот, ті своєю чергою поділяються на субспільноти. Між ними виникають нові швидкі і надшвидкі зв’язки. Індивіди входять до кількох спільнот одночасно, у кожній відіграючи свою суспільну роль…
Держави (сукупність інститутів влади та інфраструктур життєзабезпечення, включно із платіжними системами) ще намагаються тяжіти над бурхливими і складними суспільними процесами, планувати та спрямовувати їх. Та дзуськи…
Держави цілком серйозно нав’язують освітні програми, намагаються впливати на культурні процеси, контролювати фінанси. Це в них виходить дедалі смішніше. Зона впливів держав у суспільствах скорочується. Майже останніми справді важливими точками прикладення їхніх спрямовуючих впливів були платіжні системи та безпека. І в одному і в іншому випадках суспільства вже створили не одну альтернативу…
В Україні головний зміст державно-політичної діяльності періодів правління Л.Кучми, В. Ющенка, В. Януковича та П. Порошенка зводився і зводиться до створення, а тоді збереження такої системи влади, яка дозволяє утилізувати національне багатство, легально перевклаши його у країнах з надійним ставленням до приватної власності. Не вдалося*…
Держави трансформуються, не в останню чергу з причин того, що їхні чиновники – надто найнижчої і середньої ланки так само є членами суспільств із кількома ролями. Тому в середині системи вони діють нерідко проти неї, і то бува, що мимоволі і не усвідомлено.
Два результативні Майдани в Україні (результативні з точки зору тимчасового і незначного дистанціювання від процесу утилізації національного багатства одного олігархічного угрупування і пропорційного наближення іншого, а не з точки зору “перемоги справедливости”) стали можливими, зокрема, через дуалістичну роль нижнього і середнього чиновництва.
Наразі усі зусилля кланів, що досягли перемир’я перед загрозою припинення процесу легального перевкладення крадених національних активів у “тихих гаванях” Заходу, Південного Сходу і, звісно Месоамерики, спрямовано на реанімацію українського державного механізму, створеного за російським зразком. Механізм їм треба для того, щоб зайняти оборону на випадок конфіскації нелегальних активів за рішеннями установ міжнародного правосуддя. Природним спільником українських глитаїв у цьому є… які глитаї? Ну, достеменно, що не білоруські.
Відокремлення суспільств від держав є найбільшим каменем спотикання на шляху реакційної реставрації режиму Кучми-Януковича. Однак, із впертістю, гідною ліпшого застосування, українські політтехнологи та їхні російські підрядники і субпідрядники множать політичні прожекти на кшталт НДП, ПР, навіть ПЗУ. Їх створюють як запасні парашути для політиків, які десятками років перестрибували з партії у партію, виступаючи публічним прикриттям процесу утилізації України. Ці прожекти вже стають у нагоді їхнім дітям та племінникам… І вони до скону зубами триматимуться за цю роль.
Натомість суспільно-політичне майбутнє матимуть системні партії, які стануть одними із типів суспільних спільнот, з власними соціальними функціями, навіть місіями.
Звісно, що вони мають запропонувати проект кардинальної трансформації суспільно-державних стосунків, стати модераторами та посередниками у цьому процесі, наповнивши його змістами, що відповідають, а краще – випереджають світові тренди. І то вже цього року.
————–
* У лютому побачимо.

Залишити відповідь