«У моїй книзі 2013 року – російський самодержець прагне знищити Україну…»

Першу книгу «Час настав» Костянтин Матвієнко написав, щоб подарувати батькові на ювілей. За кілька років з’явився цикл з чотирьох книг «Крізь брами українських часів», а в 2013 році вийшов п’ятий роман письменника – «Відлуння у брамі». Що вирізняє ці книги з-поміж інших? Відчувається, що їх написала людина, яка добре відчуває суспільно-політичну ситуацію в країні.

Літературні герої Костянтина Матвієнка не лише подорожують у часі й просторі, а насамперед живуть у сучасній Україні й рятують її від загарбницьких зазіхань «сусідньої Федерації». Зауважимо, що книжку «Відлуння у брамі» видано ще у вересні минулого року – за кілька місяців до подій на Майдані. Серед персонажів – політики, зірки шоу-бізнесу, есбеушники та шпигуни з різних країн. Крізь призму фантастичних подій незмінно проглядає українське сьогодення з усіма його негараздами та з цілком упізнаваними представниками сучасного політикуму. Завдяки елементам чарівництва і пригод ця термоядерна суміш урбаністичного фентезі й детективу стає ще привабливішою в очах підростаючого покоління.

Костянтин Матвієнко ніколи не ставив собі за мету стати письменником. Він – відомий політичний експерт, закінчив Інститут державного управління при Кабінеті Міністрів, двічі був депутатом Київської міської ради. А книги пише так, для власного задоволення…

Костянтине, свою першу книгу Ви почали писати під час роботи в Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Чому Ви вирішили саме писати книгу? Багато хто з чиновників любить вбивати час за комп’ютерними іграми…

– У мене було багато різної інформації, багато фантазії, був також відповідний настрій – все разом і зумовило те, що я взявся за книжку. Крім цього, була ідея подарувати книгу батькові на 70 років. Для цього треба було зробити текст, щоб присвятити йому.

* Скільки часу пішло на те, щоб написати першу книгу – «Час настав» і скільки на останню «Відлуння у брамі»?

– Першу книгу писав близько 9 місяців, а останню – біля 3 місяців. Я пишу, коли хочу, бо не заробляю цим, а розважаюся. Тому не ставлю собі за мету «пекти» романи мов «гарячі пиріжки». Є письменники, які цим живуть, але їх небагато. Хоча я переконаний, що українським письменництвом заробляти можна. Щоправда не знаю, як нині, але між 2008 та 2012 роками точно можна було.

Ви наперед обрали фентезі як жанр для свого твору чи визначили його згодом?

– Мені здавалося, що саме цього жанру не вистачає в українській літературі. В той час, коли я почав писати, в нашій літературі бракувало гарного фентезі – з українським соціумом, декораціями. Українці мають багатий не лише історичний і міфологічний, а й сучасний соціальний матеріал, який не знаходить гідного відображення в українській літературі.

Можливо на Ваш вибір жанру вплинули дитячі уподобання? Що Ви читали в дитинстві?

– Я почав писати, коли мені було за 40 років, тому це не пов’язано з дитинством значною мірою… Хоча на фантастику тоді мене присадив Жуль Верн. Я почав читати його у перекладі Марка Вовчка російською мовою десь з 4-го класу. Потім були пригодницькі твори Майн Ріда, радянських фантастів – братів Стругацьких, Олександра Бєляєва та ін. В основному читав пригодницьку і фантастичну літературу.

Не думали писати російською?

– Ні, я від самого початку прагнув популяризувати саме українську.

*

Кого читаєте з сучасних письменників?

Сергія Жадана, Євгенію Кононенко, Юрія Щербака…

Про загрозу, яку становить сучасній Україні «сусідня Федерація» написано у Ваших книжках, починаючи ще з 2008 року…

– Росія становить велику небезпеку не лише для України, а й Світу – це моє бачення, яке я й відображаю у своїх книжках. В останній – російський самодержиць прагне знищити Україну…

У такому разі питання не стільки до письменника, як до політичного експерта. Як Ви оцінюєте останні суспільно-політичні події в Україні?

– Є помітний процес згуртування українського суспільства – спочатку всередині самого суспільства, і навіть певною мірою, попри незадоволення багатьма кроками нової влади, все ж таки довкола неї. Чинником цієї консолідації безумовно є громадянин Путін. Проте ми бачимо, що українське суспільство в умовах агресії й нестабільності внутрішньо демонструє останні тренди Майдану – доброту, самоорганізацію, взаємоповагу, завдяки яким можна сподіватися, що українці вийдуть із цієї ситуації з гідністю.

Чи допоможе Майдан змінити життя українців на краще?

– Найкраще життя змінює час. Соціальний час іде, виникають нові зв’язки, обставини, суспільство реагує на ці обставини – таким чином саме час трансформує життя на краще. Ми завжди живемо краще в майбутньому, ніж в минулому. Це природній процес. Майдан – це прояв пришвидшеного плину соціального часу, тому в цьому розумінні він допоможе змінити життя нашого народу на краще.

Настільки великий ризик отримати ті ж наслідки, що й були під час Помаранчевої революції чи швидше відсутність наслідків? Якщо зважити на подальше розчарування…

– Якби Янукович переміг в 2004 році, сьогодні України б уже не було. Майдан 2004 року став саме проти того Януковича, якого потім нав’язав нам Ющенко у 2010-му. Але якби це трапилося раніше, наше суспільство виявилося б зовсім не готове до такої ситуації. Той механізм, який Путін застосував в Криму, був би застосований до всієї України – при чому був би легітимний Президент, легітимна слухняна Верховна Рада, яка донедавна була при Януковичі, поки він не втік. Вони б організували референдум і з’єднали Україну з Росією ще тоді. України б уже не було… Саме завдяки Помаранчевій революції цього не відбулося. І наша сьогоднішня мета зробити так, щоб цей Майдан дав потужніший результат, аніж перший Майдан.

*

Що ми нині маємо з Кримом?

– З точки зору фактів Україна сьогодні не порядкує в Криму, але з точки зору юриспруденції це не так. У сучасному світі дуже багато важить закон, чого очевидно не знає пан Путін. Кримчани швидко зрозуміють, хто до них прийшов – реальний фашист. Хоча у фашистів ще була така-сяка нацистська ідеологія… Думаю, недалеко той час, коли в Криму сформується рух за об’єднання з Україною, він може бути навіть підпільним, і, як наслідок, українці його підтримають.

Повернемося до літератури. Чого Вам бракує в сучасній українській літературі, крім якісного фентезі?

– Серйозної соціальності. Моя література підліткова, а от сучасного серйозного психологічного роману мені не вистачає.

Що Ваші книги мають донести до читача?

– Те, що дають книги письменників, яких ми читаємо в дитинстві, – позитивні людські якості.

Чи уявляєте читача, для якого пишете?

Не до кінця. Завжди думав, що мене читають з 15 років, проте виявилося, що читають навіть 9-річні. Спілкуюся з читачами й намагаюся враховувати їхні побажання. Але мої книги повинні бути цікавими насамперед мені самому. Такий от авторський егоїзм :)

Коли ми побачимо Ваш новий твір?

– Вже написані дві третини нового роману. За жанром – це так само соціально-політичне фентезі з елементами детективу й містики.

Схоже, Ви започаткували новий жанр «політичне фентезі з елементами соціального конструктивізму»…

– Можливо. Час визначить, чи це так.

Спілкувалася Ірина Міщенко

оригінальна публікація

Comments are closed.