Прошу пана до… опозиції

 

Парламентські вибори зменшили «кормову» базу легітимності влади. Річ не лише у одній шостій голосів, що були подані за Партію регіонів, від кількості громадян, внесених до реєстру виборців. Проблема влади у її власній поведінці в ході встановлення підсумків виборів. Стверджувати, на тлі репортажів із дільниць, де тривали силові сутички довкола виборчої документації та заяв членів ЦВК, про найбільшу брутальність минулих виборів за усю історію України, що ПР виграла їх «чесно і прозоро» – або в очі брехати Україні і світу, або розписуватися у власній неадекватності.

Неадекватам – немає віри!

На усю голову «незалежні» кандидати, які вигризають мандати шляхом фізичних і моральних тортур членів виборчих комісій та інших учасників виборів, практично у прямих ефірах засобів мовлення, не можуть не розуміти, що як публічні політики вони не мають жодних перспектив.

Для влади такі союзники небезпечніші за реальних опонентів, і вона перша мала б влаштувати їм обструкцію.

Шахрайство та ґвалт на парламентських виборах породжують недовіру та зневагу до влади зовні і в середині країни. Перше місце Партії регіонів, зафіксоване ЦВК, за таких обставин вже не виглядає переможним. «Золота медаль», виборчих перегонів виявилася змайстрованою самими регіоналами з «циганського золота». (Перепрошую у ромів за застосування поширеної ідіоми.)

Опозиція отримала моральну перевагу. Нажаль, можливо, що скороминущу – до того часу, як «тушки» перелітними птахами потягнуться у теплі «регіональні краї».

За цих умов, трьом опозиційним партіям вкрай важливо консолідуватися довкола стратегічних політичних цілей та на випередження задекларувати їх. Їхній попередній перелік можна визначити так:

– Скасування «самодержавної» Конституції, зразка 1996-го року;

– Зміна Закону про місцеві вибори, перш за все з метою унеможливлення фальсифікацій;

– Повернення самоврядних прав Київський і Севастопольській громадам;

– Призначення, нарешті (!) виборів у Києві та консолідована участь у них з визначенням спільних кандидатур на посаду міського голови та депутатів Київради;

–  Консолідована участь у чергових виборах до місцевих рад;

– Висунення єдиного спільного кандидата на посаду президента.

Враховуючи, що виборчі списки трьох опозиційних партій разом набрали більше п’ятдесяти відсотків голосів громадян, які взяли участь у виборах, ці політичні сили мають усі моральні підстави звернутися з пропозицією про формування парламентської більшості до самовисуванців-мажоритарників.  Спільно ж із ними вимагати від пана президента внести до парламенту кандидатуру прем’єра від цієї більшості та сформувати «коаліційний уряд народної довіри».

Наскільки б не здавалося складним залучення до ситуативного співробітництва з цією коаліцією комуністів, але й це завдання можна вирішити, принаймні у питаннях розширення прав самоврядування, соціальних гарантій, обмеження корупції.

Публічна пропозиція, зроблена трьома опозиційними партіями, Партії регіонів самій поступитися владою викличе в останньої лише нещиру істерику. Проте, такий крок є доцільним щоб показати суспільству єдність опозиційної коаліції, її здатність до партнерських стосунків та спроможність взяти владу у будь-який момент. Владі, якби у неї була клепка, слід позбутися влади у переддень економічного колапсу наступного року – нехай би непопулярні, але необхідні реформи, здійснювала опозиція. Втім, самоусунутися від «корита» корупційної ренти вона – влада не спроможеться.

Формування тіньового коаліційного уряду є потрібним для опозиції аби повсякдень пропонувати свої, документально оформлені у вигляді проектів постанов та законів, шляхи подолання проблем, які створює суспільству чинна влада. Для початку, наприклад, проект постанови про скасування обміну валюти та продажу залізничних квитків за паспортами, скасування незаконних рішень місцевих рад – від регіональної мови до земельних афер, запровадження цифрової прозорості влади – виконання бюджетів он-лайн.

До речі, давно вже час запровадити і цифрове членство у партіях, з можливістю проводити партійні заходи: конференції, загальнопартійні обговорення та референдуми у віртуальному просторі – на партійних порталах. Тіньовому урядові також знадобиться власний портал з фіксованою, за типом соціальної мережі, можливістю доступу. Фактично це буде мережа прихильників на наступних виборчих кампаніях.

Вибори стимулювали громадянську та політичну активність. У багатьох соціальних середовищах виникають ідеї нових політичних проектів. Наприклад, створення Галицької партії, яка б повела Галичину до Європи швидше за інші краї України. Відродився попит на національно-демократичні, екологічні, ліберальні проекти. Ширяться розмови про створення контрсистемних революційних рухів, бо величезною є справедлива зневіра у демократичних засобах суспільних трансформацій, а обраний склад парламенту  не дуже дає надію на його спроможність та бажання витягти країну з соціальної депресії. Швидше нова Верховна Рада скидатиметься на «цирк на дроті», який викликатиме огиду в суспільства. Новообрані депутати стрімко перетворяться на небожителів, втративши контакт з суспільством. Громадянська активність, розпорошившись, знову виявиться  безплідною.

Аби цього не трапилося тіньовий коаліційний уряд через інтернет-комунікацію та заходи прямої дії мав би консолідувати різновекторні порухи соціальної активності та спрямувати їх на послідовні політичні трансформації, а коли опір їм неможливо буде здолати, то і очолити визвольний революційний рух.

Насамкінець: для підтримки політичного тонусу суспільства тіньовим прем’єр-мінстром було б правильно призначити Юлію Володимирівну, а міністром внутрішніх справ – Юрія Віталійовича. І ніяких голодувань – голодним багато не напрацюєш!

Костянтин Матвієнко

Comments are closed.