Платня народного депутата має становити тисяч 50 гривень

Французькі політтехнологи XVIII сторіччя вигадали про королеву Марію-Антуанетту побрехеньку: мовляв вона, почувши про голод серед парижської бідноти через нестачу хліба, нібито відповіла, “ну, то нехай їдять тістечка”. Зрозуміло, що Марічка-Антуанетта такої дурниці не говорила. Вихована суворою матір’ю імператрицею Марією-Терезією, вона, ще у дитинстві не раз роздавала їжу бідним у притулках Відня. Таким був своєрідний послух ерц-герцогинь Габсбургського дому, яких виховували соціально тактовними особами. Від наклепів, а тоді й від гільйотини добре виховання королеву не врятувало.

Новоспеченому політику Мустафі Найєм-Масі зловорожі політтехнологи не знадобилися. Сам бо сказав, що за 5000 грн. депутатської платні не працюватиме у парламенті. Один роботодавець середньої руки на це відповів, що брав на роботу сотні людей, і серед них не було жодного, хто перед тим як стати до праці не поцікавився рівнем платні. Словом, не влаштовує зарплатня не було чого балотуватися, прикрашаючи собою сумнівної якості президентський список.

Сам собі червону картку політик М. Найєм Показав зовсім не тим, що обурився низьким рівнем платні парламентарів, а тим, що заявив про неможливість прожити у Києві за 5000 грн. Справді гламурно-світський спосіб життя на ці гроші вести неможливо. Однак середня зарплата у Києві у вересні поточного року склала 5362 грн. Не треба бути добрим знавцем математики, щоб порахувати, що більшість працюючих киян живе на менші гроші – переважно із сім’ями, де є і не працюючі члени родини. При цьому кияни своїми коштами ще допомагають армії та добровольчим батальйонам, бідним, сиротам, бездомним тваринам. Заява про неможливість жити на 5000 означає соціальну некомпетентність, а ще – пиху та зневагу до співгромадян. Тому – дискваліфікація.

Зрозуміло, що значна частина доходів населення забезпечується тіньовою економікою – від нелегальної торгівлі і транспортних послуг до джинси і проституції. Тіньові економічні стосунки притаманні і українській політиці. Депутати не раз заявляли, що за перехід з фракції у фракцію, за потрібні голосування та за депутатські запити зацікавлені особи платять грубі шестизначні зелені гроші.

Суспільний інститут “рєшал” довкола судів, прокуратур, міліції, місцевих рад та адміністрацій, міністерств, який виник ще за Л. Кучми, нікуди не подівся і за П. Порошенка. Янукович був спробував його впорядкувати, призначивши “грошовитим” міністрам радників з добрим знанням вищої математики. Вони прямо переорієнтовували легальні і корупційні фінансові потоки в кишені “сім’ї”. Нині все повернулося до первинного корупційного хаосу.

Судячи зі складу нового депутатського корпусу, система тіньових фінансових взаємин зберігатиметься і у новому парламенті. Сам той “корпус” у цьому не дуже і винен. Однією з базових причин корупції, надто корупції елітарної, зокрема – депутатської, є самодержавна модель влади. Саме її намагається відтворити п’ятий президент. Свідченням цьому – порядок оприлюднення проекту коаліційної угоди від президента. Його, блін, у середу вивісили на партійному сайті, а саму фракцію зібрали лише у п’ятницю, демонструючи Україні і Світу, що глибоко мали на увазі новообраних повноважних представників громадян від власної політичної сили. І сміх, і гріх.

Задля збереження дореволюційної системи взаємин влади і суспільства, старої моделі побудови самої влади, створюється у парламенті фракція президентського імені. Без корупції завдання реставрації монархії нова “династія” виконати не зможе.

На щастя, це завдання взагалі нездійсненне у цифровому суспільстві. “Не тратьте, куме, сили”.

Дуже шкода, що замість консолідувати зусилля для створення інноваційної моделі сучасної держави, політики знову зануряться у багно протистоянь, які стимулюватимуть олігархи у власних примітивних інтересах.

Прикол у тому, що так звані “молоді, нові обличчя” у Верховні Раді (які направду виконали роль “артистів-спортсменів”, що їх брали для окраси списків кандидатів до попередніх парламентів) тепер нестимуть політичну відповідальність за провали не їхньої політики.

Від тепер, наприклад, за підвищення цін на метро та на комунальні послуги, які готує для киян лідер президентського списку Віталій Кличко, є всі підстави запитувати і з Сергія Лещенка, Світлани Заліщук, Мустафи Найєма, Олександра Черненка, … А коли з ними у коаліцію вступить Народний Фронт та інші, то і з депутатів від цих партій. За всі провали влади – починаючи із завтрашнього лихого фіаско так званого мирного плану президента.

Про зарплату депутатів. Вважається, що депутати є висококваліфікованими фахівцями. (Ну, не треба сміятися!) Висококваліфікована праця передбачає високу платню. Для фахівця матеріальна винагорода не є вичерпним стимулом. Професійне задоволення, повага з боку середовища тих, кого сам фахівець вважає компетентними у його справі, інтерес до самого процесу творчості – являють собою не менш важливі стимули, ніж зарплатня. Проте, платня є неодмінним показником кваліфікації.

Звертаючись до консультантів у тій, чи іншій сфері законотворчості, депутати звертаються до високооплачуваних фахівців. Чому ж ті, хто голосує за закони, мають отримувати набагато менше за тих, хто їх направду готує. Це стосується і підготовки інших політичних рішень.

Задешево не вийде модернізувати українську політику. Задешево ми і далі споглядатимемо відверті політичні “ляпи”, як від нових облич, так і від старих дореволюційних мармиз.

Ця стаття на “УП”

Comments are closed.