Лицемір на лицемірі, дилетантом поганяє

uareview.com

Суспільно-політичне життя в Україні є ірраціонально, здавалося б, різноманітим — який з традиційних ідеологічних сегментів не візьми: ліберальний, консервативний, соціал-демократичний — він виявиться представленим одразу кількома українськими політичними партіями.

Їх у нас нині рівно 202. Чому так багато? Чи не ліпше було б людям, з подібними ідеологічними переконаннями об’єднатися в єдиній політичній силі? Судячи з того, що процеси партійного будівництва розвиваються досить бурхливо, очікувати на оптимізацію «партійного господарства» не доводиться. Головна причина такої ситуації — невдоволеність діяльністю парламентських партій.

З партією влади все зрозуміло, виборці владою ніколи не бувають цілком задоволені, а такю, як в Україні, і поготів. Зрозуміло все і з Компартією, що почергово асоціюється то з великим капіталом, то з діючою владою, то з Росією, то з усіма перерахованими чиннниками водночас, але тільки не з боротьбою за права трудящих.

Три опозиційні партії — «Батьківщина», УДАР і «Свобода» — на перший погляд репрезентують значну частину кольорів ідеологічної палітри, проте позапарламентські політичні активісти все одно не дуже поспішають ставати до їхніх лав, адже не вірять у щирість позицій демонстрованих партійними зірками і занадто часто переконуються у їхній меркантильності та лицемірстві.

Ще одна причина створення нових політичних проектів — обмеженість можливостей для реалізації власної громадянської активності для багатьох, особливо молодих людей. Зарегульована економіка, архаїчна система освіти, мляве культурне життя виштовхують у політику тих, хто прагне самореалізації. Тимпаче, що політична діяльність — це ще й не найтяжчий спосіб заробітку. Втім це стосується не тільки політичної, але, наприклад, і релігійної діяльності.

Традиційно в країнах Європи домінує яка-небудь одна конфесія. У Польщі, Іспанії, Італії — католицизм, Британії — англіканство, Скандинавії — лютеранство, Греції,Румунії, Болгарії — православ’я. В Україні ж провідних церков цілих три — Київський и Московський патріархати, а також Греко-католицька церква.

За кількістю новостворюваних монастирів країна твердо тримає перше місце у Європі.

Сублімація політичної, громадської чи релігійної активності небезпечна тим, що вона підміняє собою справді суспільно необхідну діяльність. Вона дозволяє брати участь у суспільному процесі малоосвіченим і малокультурним дилетантам, що вичавлюють на узбіччя громадського життя людей, які щиро прагнуть бути корисними країні.

Ця стаття у газеті “Каітал”

Comments are closed.