Опозиція знайшла собі політичне обличчя. Чуже

imagesCAMXY1LIОрганізована маса людей, що більше тридцяти днів протестує на Майдані проти системи нинішньої влади, вимагає виходу накопиченої потенційної енергії. Влада ж, втратила інстинкт самозбереження і просто не реагує на те, що відбувається в країні. Більше того, не перешкоджаючи замахам на учасників протесту, влада стає на шлях прямої співучасті у цих злочинах. Тому виникла необхідність переходу до нових форм революційної боротьби.

Парламентська опозиція вже двічі, протягом останнього місяця, змогла опинитись на чолі протестного бродіння. Перший раз — коли об’єднала «громадський» і «політичний» майдани і взяла під контроль списки виступаючих на сцені, посунувши від мікрофона представників суспільного сегменту протесту. Вдруге опозиція обійшла громадськість, коли оголосила про створення народного об’єднання «Майдан», із власним контрольним пакетом голосів у його керівництві.

Подвійний обгін на марші опозиції вдався, проте виникає питання щодо подальшого напрямку руху. Відповіді на нього опозиція традиційно не дає. Змінити уряд у парламенті неможливо, через відсутність у опозиції достатньої кількості голосів. З тієї ж причини, не буде оголошено дострокових виборів — ні до Верховної ради, ні президентських. Знову клінч?

Ні. Річ у тому, що сама природа процесів суспільного розвитку не передбачає навіть теоретичної можливості їх призупинення. Більше того, у постіндустріальному, інформаційному суспільстві ці процеси лише прискорюються.

Сам по собі нинішній Майдан, парадоксальним чином, являє собою одночасно і продукт цих процесів і механізм їх подальшого розвитку. На Майдані виникають унікальні, для сучасного прагматичного світу, взаємини солідарності, співпереживання, альтруїзму. Це новий тип суспільних відносин.

Зародження постпрагматичних тенденцій у суспільному розвитку вступає у конфлікт з мотиваціями поточної політичної діяльності. Особливо у її індивідуальному вимірі. Ні для кого не таємниця, що метою «політичних індивідів» є так звана «успішність» — простішою мовою: гроші і слава.

Саме такі мотивації політиків визначають наразі відсутність реальних результатів, нинішнього стояння на Майдані. Нездатність усвідомити цю обставину, як з боку тих, хто щиро прагне перемоги рядових — а насправді головних — учасників руху, так і політиків та діячів від громадськості, які намагаються кермувати протестом — є визначальним чинником пригальмовування Майдану.

Але у гру вже втрутився фактор часу. У постіндустріальному суспільстві його важливість зумовлена швидкістю поширення інформації, вона своєю чергою прискорює темпи самоорганізації громадян. Самоорганізації, яка ґрунтується на нових — постпрагматичних етичних засадах. Цього теж не дано зрозуміти нинішнім політикам.

Не біда — збагнуть прийдешні.

Comments are closed.