НЕ

670_01_066Не вносить президент до парламенту на ратифікацію Угоду про асоціацію України з ЄС.

Не запроваджує воєнного стану у зоні бойових дій.

Не ініціює розриву дипломатичних стосунків з Росією.

Не пропонує стратегії відновлення територіальної цілісності України.

Не ставить питання про майнову відповідальність Росії за збитки, що завдані окупацією Криму та війною у Донбасі.

Чому?

Аргументи стосовно того, що внесенню Євроугоди заважають внутрішні урядові процедури непереконливі. Більшої уваги заслуговує ідея щодо одночасної ратифікації та т.зв. “імплементації” Угоди. Тобто алгоритму запровадження її конкретних параметрів. Однак, імплементація не потребує єдиного парламентського рішення. Це сукупність законодавчих та нормативних актів і ще багатьох розпорядчих документів. Сам план імплементації, на відміну від ратифікації, взагалі не обов’язково перетворювати на законодавчий акт.

Твердження, що МВФ не дасть кредитів у випадку оголошення воєнного стану також неоднозначні. Так, МВФ уникає давати кредити країнам, що воюють, але ж там не сліпі. Експерти Фонду чудово знають як називається те, що зараз відбувається на сході України. Війна це називається.

Воєнний стан потрібний через цілий ряд обставин – від соціальних гарантій учасникам війни до фіксації розуміння природи цього конфлікту в українській і світовій громадській думці, а також юридичного обґрунтування репарацій з агресора після перемоги.

Дипломатичні стосунки з РФ, яка веде з нами війну та окупувала частину території, заперечують сам юридичний факт війни та окупації. Твердження, що збереження нашого дипломатичного представництва в РФ потрібно задля допомоги українськими заручникам, яких викрали з України – передусім Надії Савченко і Олегу Сенцову, а також багатьом українським громадянам,які на території Росії потерпають від її влади, теж надумані.

З цим чудово впораються міжнародні правозахисні організації, до складу делегацій яких можуть бути включені і компетентні українські громадяни. Також про допомогу можна попросити дипломатів інших держав у Росії. Вони її нададуть.

Щойно окупувавши Крим, Путін створив спеціальне міністерство у його справах. В Україні необхідного виконавчого органу у справах окупованих територій не створено. Так само, як не помітно ефективних юридичних, адміністративних та політичних кроків щодо повернення півострова. Україна продає окупантам електроенергію та інші товари, пропускає на окуповану територію потяги, зокрема транзитні з Росії, крізь пальці дивиться на співпрацю іноземних транспортних кампаній з окупантами.

Українським судами не ухвалено жодного рішення про арешт активів Росії на території України задля компенсації трильйонних збитків, завданих через війну та окупацію.

Натомість Росії запропоновано взяти участь у розслідуванні причин падіння горезвісного малайзійського літака. Злочинцеві запропоновано взяти участь у розслідуванні скоєного ним злочину. Таке буває лише у випадках, коли злочинець співпрацює зі слідством. Та у нашому випадку злочинець нахабно бреше в очі усьому Світові.

Відповідь на питання “Чому?” складається з одного слова: “Росія”.

До влади після другого Майдану прийшли крупні підприємці. Їхні підприємницькі інтереси значною мірою залягли на російських ринках. Російські і українські корупціонери буквально спілкуються однією мовою. Їхні ментально-культурні зв’язки переважають над національними інтересами України. Намагання узгодити з РФ порядок застосування угоди з ЄС – найліпше тому підтвердження.

Ну, зникне у близькому майбутньому звичний і комфортний у нелегальності стосунків на ньому, російський ринок. Санкції світових держав у купі зі зміною кон’юнктури цін на вуглеводні обвалять його купівельну спроможність. Україні доведеться розвивати внутрішнє споживання та виходити на прозорі світові ринки.

Для цього ще треба виграти війну та стабілізувати політичну та суспільно-економічну ситуацію. Перелічені президентські “не” ведуть до протилежного результату.

Ця стаття на “УП”

Comments are closed.