Не віддавати нашого ринку політичних консультацій російським політтехнологам

untitledВперше з російськими гастарбайтерами від політичних технологій я зіштовхнувся наприкінці 1997 року, коли почав брати участь у виборчій кампанії однієї, маргіналізованої нині,партії. Зоною моєї відповідальності був Київ, а росіяни «окупували» центральний штаб. Сенс їхнього запрошення фінансові натхненники кампанії бачили у тому, що на той час у Росії проходило більше конкурентних виборів, а інструментарій їхнього ведення був подібним — значна доля державних ЗМІ у медіапросторі, система організації поштового зв’язку та й структура установ влади та настрої населення, особливо у великих містах,на чиї голоси розраховувала партія.

Попервах ми добре співпрацювали, бо люди справляли враження інтелігентних та справді були компетентним. Однак одразу впадала в око їхня запопадливість у спілкуванні з клієнтами і цілковита зневага та презирство до них позаочі. Так само дратувало намагання завищувати кошториси робіт. В одному випадку була спроба «згодувати» клієнту підсумки соціологічних досліджень, які направду не проводилося. Цифри за «сто баксів» було придбано в адміністрації президента. При цьому я, за замовчуванням мав виступати на боці російських шахраїв з цехової, так би мовити, солідарності. Вони були страшенно обурені тим, що я відмовився брати участь у змові ошуканства.

Після викриття, зробленого, на жаль, не мною, а «продавцем соціології» з адміністрації, клієнти колегіально прийняли мудре рішення не відмовлятися від послуг росіян, бо кампанія була у розпалі і обіцяла добрий результат. Так і сталося — партія пройшла до парламенту, а її здобуток у Києві більше, ніж вдвічі перевищив загальний по Україні. Не цілком моя заслуга — просто у столиці висока концентрація інтелігенції.

У 1999 році мене запросили до роботи над проектом іншої парламентської фракції, де так само більша частина робіт виконувалася росіянами. Мої функції передбачали офіційне працевлаштування на високу, формально, посаду державного службовця, а також участь у публічній частині проекту — потрібний був громадянин України.

Ось тут виявилася не лише цілковита зневага російських зайд до українського суспільства загалом, але і готовність застосовувати відверто суспільно шкідливі технології, як то роздмухування паніки та стимулювання ксенофобських інстинктів. Саме з цього середовища вийшли автори огидної технології поділу країни на три сорти, застосованої у 2004 році на виборах президента. Країни вони не знали і знати не бажали. Застосовували стандартні кліше — вітання з радянськими та релігійними святами, розсилання «листів щастя», апеляції до ностальгійних почуттів старшого покоління. Крали вони навіть на закупівлі канцелярського приладдя. У 2000 році від їхніх послуг відмовилися. Тоді ж вперше вдалося інституційно запровадити спосіб часткового усунення росіян з ринку — на роботу до наших штабів не брали людей,які не знали української мови.

Однак, проект був згорнутий у 2002 році через повернення до мажоритарної складової на виборах до парламенту. Власники проекту віддали перевагу реалізації своїх інтересів у промислових округах Наддніпрянщини та Слобожанщини. Не для всіх із них це рішення виявилося вдалим.

Більше з російськими політичними заробітчанами я напряму не зіштовхувався.

Важко забути екзистенційний шок російських та підросійських технологів після поразки московського кандидата 2004 року. Так само вони перелякані після другого Майдану.

Проте оговтуються. В Україні очікується серія виборів — президентських, імовірно дочасних парламентських, місцевих. Знову потяглися російські заробітчани в Україну. Лекції почитують. До ринку приглядаються. Себе рекламують. Мовляв, «коли українські фахівці усе одно до нас – росіян на семінари ходять, а не навпаки, то ми є кращими».

Зрозуміло,що замовлення на технології дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні походить не лише від упосліджених регіоналів та комуністів, а головно — від Кремля. Просуваючи в Україні послуги цих зарозумілих шарлатанів, українські політичні консультанти у такий спосіб прямо шкодять соціуму.

Водночас є добре відомим, що і своїх фахівців чорнухи та мінусовки в нас — греблю гати. Їхні послуги користуються попитом майже в усіх політичних угрупуваннях. Проте, діють вони переважно проти конкретних політиків, або партій, а не проти суспільства загалом.

На сам кінець ще раз для тих українських довколополітичних тусівників, кому доводи, щодо суспільної небезпечності російських політтехнологів в Україні видаються непереконливими,бо це професія цинічна за визначенням. Подумайте про те, що запрошуючи їх до співпраці, ви віддаєте їм частину свого ринку.

-1 Comments

Comments are closed.