Навіяне Революційним клубом

З початку року вже тричі довелося слухати виступи діячів, які так, чи інакше, влітку прагнуть взяти активну участь у ймовірних виборах у Києві. Вони виступають з власними концептами управління співжиттям київської громади. Переважно – цілком раціональними, часом наївними, інколи дилетантськими. Та і у останньому випадку позитивним є намагання шукати способи змінити стан «безупинного покращення вже сьогодні», який у Києві набуває ознак комунальної катастрофи.

У неділю, на тринадцятому засіданні «Українського Революційного Клубу» відбулася чергова розмова на «київську тему». Вона, зрештою, спонукає виокремити певні напрямки політичних програм кандидатів у міські голови, які слід виразно артикулювати, як для широкого загалу виборців, так і для повсякчас «стурбованої столичної громадськості».

Звісно, це далеко неповний перелік таких напрямків. Звісно, що реалізувати їх можна лише, за наявності політичної волі на парламентському рівні, а також достатньої технологічної кваліфікації, загальної культури та… розвиненої уяви. Звісно, що так само вони подаються тут: і з позицій раціоналізму, і – наївності, і – дилетантизму. Бо на те воно й блог.
По-перше, порядок управляння столицею! Київ та Севастополь – єдині міста в Україні, які законодавчо позбавлені самоврядної виконавчої влади. Її там здійснюють державні адміністрації. Політичні партії сором’язливо уникають цієї проблеми, бо самі мріють, прийшовши до влади, колись, розпоряджатися ресурсам громад без їхнього контролю. Вирішити її натомість нескладно. Закон про столицю має складатися з одного речення: «Самоврядування у місті Києві здійснюється винятково на засадах, визначених Конституцією України та Законом України про місцеве самоврядування в Україні». Те саме для Севастополя. Іншими словами: Геть міські державні адміністрації! Їх слід замінити виконкомами міських рад, як це передбачено для усіх інших міст України. Балачки про особливий статус – «від лукавого», аби центральна влада мала змогу дерти, щойно згадану, корупційну ренту з цих міст.
По-друге, райони! У Києві ліквідовано нікому непотрібні районні ради. Однак, непотрібним є такий тип адміністративно-територіальної одиниці, як район у місті. Сучасні засоби комунікації дозволяють управляти містом без цієї проміжної ланки. Натомість слід надати реальні фінансово-господарські та розпорядчі повноваження органа самоорганізації населення (ОСН) у мікрорайонах. За різними методиками дослідження їх у Києві, або близько чотирьох, або ж восьми десятків.
По-третє, агломерація! Направду до територіальної громади Києва входять мешканці прилеглих до нього районів області. Вони тут працюють, сплачують податки, навчаються, лікуються. Кияни, своєю чергою, мають дачі та заміські будинки у області. На її території знаходиться ряд комунальних підприємств, зокрема два найбільші кладовища, звалища, об’єкти транспортної інфраструктури. Давно вже час утворити нову адміністративно-територіальну одиницю – Великий Київ (агломерацію), до якої мають увійти усі населені пункти, що знаходять у межах годинної транспортної доступності до Києва. Стратегія розвитку Великого Києва та його Генеральний план мають створюватися, виходячи з перспективних потреб такої агломерації. При цьому, збереження самоврядної суб’єктності населених пунктів, які до неї увійдуть, має забезпечуватися на асоціативних договірних засадах.
А також! Повернення підприємств інфраструктури життєзабезпечення у власність територіальної громади.
Перш за усе йдеться про Київенергохолдинг, який перетворено на монополіста надання комунальних послуг: енергозабезпечення, водопостачання і водовідведення, газопостачання, частково утилізації сміття. Формули тарифоутворення на ці послуги – таємниця. Водночас, підприємства комунальної інфраструктури за означенням не можуть бути комерційними, прибутковими. Так, наприклад, у більшості міст Європи комунальний транспорт є, в інтересах комунальних громад, неприбутковим. За умови нормативного регулювання тарифів, власники приватизованих комунальних підприємств самі повернуть їх місту.
Електронне врядування. Виконання міського бюджету має здійснюватися он-лайн. На сайті міської ради усі бюджетні транзакції мають відображатися у момент їхнього здійснення, так щоб будь-який користувач мав змогу бачити, скільки грошей з яких джерел бюджет отримав та витратив на відповідні бюджетні призначення. Так звана соціальна картка киянина має являти собою цифровий пристрій, який водночас можна використовувати для здійснення платежів, як засіб зв’язку, проїзний квиток, перепустку, медичну карту… . Проти такого технологічного пристрою, улюблений нашою владою біометричний паспорт, просто відстій цілковитий.
У цій ідеї немає нічого фантастичного, як, наприклад, у електронній книжці. Елементи таких технологій уже діють у багатьох країнах. Так само, як і муніципальні супутники зв’язку та моніторингу міського середовища, електронна фіксація прав власності, кваліфікації – дипломів та атестатів, електронні референдуми та вибори.
На сам кінець – PS! Електоральні способи формування влади себе вичерпали – ніде у Світі не обирають найсумлінніших, найкомпетентніших, найпрацьовитіших. Вибір то продукт маніпуляцій громадською свідомістю. Деградація українського парламентаризму та самоврядування прямий результат такої маніпуляції. Депутати та інші виборні посадовці перетворюються на посміховисько для суспільства внаслідок його ж власного – суспільства вибору. Парадокс, – сказали б на це стародавні елліни.
На самісінький кінець – PPS! Прийдешні вибори у Києві своїм перебігом спродукують владу, яка матиме ще менше інституційної спроможності, ніж нинішня. Брудний перебіг цих виборів зменшить рівень довіри киян до влади до межі статистичної похибки.

Comments are closed.