На висхідних потоках

Перші дні роботи парламенту, за суб’єктивними враженнями, істотно збільшили популярність партії “Свобода”.
Зацікавлені запитання від знайомих та журналістів з Дніпропетровська, Маріуполя, Одеси, Харкова, Феодосії… про фізичну активність депутатів-свободівців у Раді та довкола неї свідчать про зростання інтересу до цієї політичної сили лідерів думки у тих регіонах, де її популярність не була значною.
Соціологічні дослідження буде оприлюднено згодом, проте особливо нетерплячі та професійно зацікавлені громадяни вже знають, що так воно і є – рейтинги “Свободи” зростають.
Фахівці від політичної інженерії задаються питанням: за чий рахунок відбувається це зростання? І лінійно відповідають: за рахунок Об’єднаної опозиції “Батьківщина”, перш за все.
Таки так. Трагікомедія з депутатами Табаловими, за яку цькують у парламенті персонально лідера ОО Арсенія Яценюка, внутрішні конфлікти в цій найбільшій опозиційній фракції справді розчаровують її виборців.
Проте, “Батьківщину” ще рятує харизма заґратованої Юлії Тимошенко. Експлуатація цієї харизми являє собою швидко вичерпний ресурс ОО. З його закінченням на “Батьківщину” чекає ідейна та організаційна криза.
Принаймні, якщо вона не продемонструє здатності генерувати політичні інновації та не перетвориться з ЗАО по експлуатації рейтингу Тимошенко на спільноту дієвих політичних однодумців.
Успіх “Свободи” це не лише результат розчарування виборців у численних політичних силах. Йдеться найперше про БЮТ, “Фронт змін”, “Громадянську позицію”, а також “Нашу Україну”, Рух, УНП, “Європейську партію”, які довгий час декларують власну опозиційність та наміри захищати національні цінності.
“Свобода” являє собою політичну організацію, яка представляє ідеологічне середовище, має реальні дисципліновані первинні організації та є правлячою у трьох галицьких областях.
Після Народного руху, кінця вісімдесятих-початку дев’яностих, це перша справді ідеологічна політична партія, яка добилася такого тривкого результату.
Сьогодні “Свобода” стала, в очах багатьох, лідером парламентського опору владі. Успіх необхідно розвивати. За символічними кроками, на кшталт “розпарканення” Ради, слід здійснити низку послідовних стратегічних кроків одразу у кількох площинах політичної дійсності в Україні та поза її межами.
Європейський парламент прийняв некомпетентну резолюції, у якій рекомендував “демократичним силам України” не співпрацювати із партією “Свобода”, через те, що вона, бачте, не поділяє цінностей європейської демократії.
Якось не пригадується, щоб європейці так переймалися регулярною співпрацею всіх партій влади в Україні із комуністами. Ймовірно, що ідейні спадкоємці Сталіна їм ближчі.
“Свобода” не має залишати євродепутаів наодинці з їхньою власною некомпетентністю. Крім оперативної формальної заяви з цього приводу, було б правильно провести зустріч парламентської фракції “Свободи” з українськими та іноземними журналістами, експертами, громадськими діячами, де розповісти про плани політичної роботи у парламенті та поза ним, відповісти на запитання та сумніви стурбованої “європейської громадськості”.
До речі, Арсеній Яценюк, розуміючи, що “Свобода” впіймала висхідний струмінь громадських симпатій і є цінним політичним союзником, швидко і точно відреагував на згадану резолюцію.
Аналогічною за змістом була і реакція Віталія Кличка. Також оголошено про створення координаційної ради трьох опозиційних партій.
Наразі, використати Європарламент з метою пересварити українських опозиціонерів не вдалося. Спроби ще будуть, та загрозу єдності опозиції становлять не вони, а внутрішні суперечності – “електоральні поля” трьох опозиційних партій перетинаються, а булава лише одна.
Попереду велика робота щодо узгодження суперечностей. Лишається незрозумілим, чому досі три опозиційні політичні сили не утворили, крім координаційної ради, тіньового коаліційного уряду. Очолити його могла б…, ну ви самі здогадалися хто, як і про заповнення вакансії тіньового міністра внутрішніх справ.
“Свобода”, як нова та динамічна політична сила, не обтяжена відповідальністю за наслідки перебування при владі, має змогу запровадити нові політичні дискурси, зокрема і у тіньовому уряді. Прийдешній рік дасть для цього чимало можливостей.
“Втома металу” у конструкції Партії регіонів та всієї влади загалом, її перехід до глухої оборони за обмеженого кадрового резерву та фальшованого ідейного багажу, триваюче падіння довіри суспільства до державних та політичних інститутів, практично звільняють арену для нових політичних сил.
Передовсім для “Свободи” та УДАРу. Проте, останній має менш стійку організаційну структуру та не досить виразну ідеологічну базу, а у “Батьківщини” та ж сама – “втома” металу”.
Пріоритетної уваги опозиції потребуватиме ситуація довкола бюджету. Незважаючи на створення при міністерствах та державних адміністраціях численних громадських рад, виконання бюджетів усіх рівнів є найзакритішою сферою діяльності виконавчої влади.
Сам бюджет-2013 є вкрай суперечливим та навряд придатним для реального виконання. Цинічно кажучи, він є щоденним інформаційним приводом для компетентних опозиціонерів.
Публічна постановка питання – вимога перерозподілу бюджетних коштів з роздутих статей на утримання органів влади та силових структур, окрім збройних сил та МНС, на користь соціальної сфери та державних інвестицій у інфраструктуру – належить до першорядних предметів політичної роботи.
У цьому союзниками відповідальних політиків є, наприклад, установи обділеної у бюджеті-2013 Академії наук, профспілки, Асоціація міст та інші компетентні громадські організації, з якими партії “Свобода” слід оперативно започаткувати співпрацю.
Аналіз наслідків реалізації підступних планів влади загнати Україну до Митного союзу під російський протекторат та опір цим намірам – наступний напрямок політичної роботи.
З цього ж випливає і визначення стратегії національної безпеки, ключовим елементом якої є поглиблення співпраці з НАТО та підписання Угоди про асоціацію є ЄС.
Розвиток реальної демократії, перш за усе самоврядування, є ще однією ділянкою відповідальності опозиціонерів. Байдуже, що вони у меншості.
Є потреба підготувати новий закон про вибори до місцевих рад та місцевих голів, врахувавши досвід минулих парламентських виборів, розширити майнові та бюджетні права місцевого самоврядування, повернути права самоврядування Києву та Севастополю.
Підготовка цих та інших законодавчих пропозицій – вимог до влади – наповнить предметним змістом політичну риторику опозиції. Правлячій більшості просто забракне публічних аргументів стосовно відмови підтримати очевидно правильні, до банальності, речі.
Тактичним, але надважливим завданням консолідованої опозиції є скасування закону про референдум усіма можливими засобами, бо він становить загрозу консервації в Україні неадекватної сучасному світові моделі влади, яка призведе країну до самознищення.
Стратегічною метою опозиції має бути ухвалення нової редакції Конституції країни, позаяк чинний Основний закон є дискредитованим самим лише фактом його раптової зміни рішенням Конституційного суду, без жодної участі парламенту – найяскравіше свідчення нелегітимності існуючої форми української державності.
Її відновлення і мало б стати надметою політичної діяльності опозиції. Передовсім, можливо, – партії “Свобода”.

Comments are closed.