Морква і капуста

Коли фейсбук приніс звістку про спробу подарувати Арсенієві Яценюку морквину під час акції опозиції у Вінниці, то на перший погляд здалося, що автор і виконавець ідеї – Алєксєй Дурнєв навмисне узяв задля цього одноразовий псевдонім. Проте – ні!

У публіцистичному репортажі з Вінниці, на сайті «Хвиля», його активний дописувач Олександр Роджерс так і написав: «Прекрасно отображает пафос происходившего то, что известный журналист Дурнев преподнёс Кролику морковку, как символ президентской власти.»

Тоді я вирішив, що йдеться, мабуть, про «ізвєстного» у Вінниці журналіста. Тим паче, що О. Роджерс якось вже назвав нещасного Людовіка XVI королем-сонцем, написавши буквально так: «А если бы кто-то из французских политиков затронул бы тему казни Людовика Короля-солнце в предвыборных дебатах, то его восприняли бы за сумасшедшего». Отож, йому не вперше плутати відомих персонажів. Однак я помилився! Той самий фейсбук нав’язливо пояснив, що морквинку дарував київський телеведучий зі справжнім іменем.

Навіщо? Аби зайвий раз процькувати опозицію. Так ліпше, ніж вона цькує сама себе, все одно не вийде цього зробити. Он у Львові, під час мітингу опозиціонерів, міліція, опікуючись ніжною їхньою психікою, затримала вуличних аніматорів у костюмах кроликів та морквинки.

Здавалося б, що такий легкий троллінг мав би лише тонізувати опозицію. Панові Яценюку, замість рекламувати грубими словами О. Дурнєва, аби той начувався щоб злощасна морквинка, часом, не була застромленою йому деінде, попросити б в дарувальника товарний чек на неї. Ну, щоб задекларувати вартість презенту, як належить державному службовцю. А чи та морквочка без ГМО? Якщо «журналіст» не знає, що таке ГМО, то обговорити із ним проблему невігластва журналістів. Можна було б поцікавитися, чи той подарунок від фізичної, чи юридичної особи. Якщо від юридичної, то якої саме? Випадково, чи не лобісти, наприклад, морквяних чубчиків підсувають йому нещасну обпатрану морквинку?

Словом можна було затролити троля по у сьому його полю. Нажаль, формальні публічні лідери опозиції, перебуваючи у стресовому стані відчаю, через втрату підтримки громадянами, внутрішні конфлікти, які неможливо приховувати далі, інтелектуальну безпорадність втрачають здатність до реакції, навіть на легкі подразнення з боку усіляких «субчиків», що на них – опозиціонерах нещасних, намагаються заробляти капітал власної публічності.

Самі, прагнучи згромадити власний суспільний авторитет, створюючи образ «безкомпромісних борців з режимом», опозиційні політики нездатні захистити цю свою «капусту» від козлищ, які на неї зазіхають. Зазіхають з тією ж метою – збільшити власну пізнаваність на дрібних скандалах довкола пізнаваних опозиційних діячів. Замкнене коло суспільних паразитів в українському соціумі. Тим часом, грядки топчуть бики

Comments are closed.