Кіно Другої Холодної

Вважається, що кількість прочитань блогів у вихідні зменшується. Бо: і ті, для кого таке читання є рутинною роботою, і ті, хто навпаки, переглядає блоги з офісних комп’ютерів у робочий час, замість виконувати свої прямі службові обов’язки, відпочивають.

Боти так само працюють у канікулярному режимі, тож їхні коментарі не надто збільшують рейтинг блогера на свята.

Відтак, з точки зору самореклами це не надто вдалий час щоб розмістити допис. Однак, коли ж писати і читати про кіно, як не на вихідні? Тим паче, що за такої погоди можна знайти час і для кіносеансу.

Отже, американський фільм “Червоний горобець”, що вийшов наразі у прокат, якийсь мало голівудський. Гонитви і стрілянини у ньому трошки, а тортур і приниження більше ніж сексу. Та й той секс якийсь схематичний.

Однак, ще під час перегляду виникає стійке враження: це кіно холодної війни. Другої Холодної Війни.

“Червоний горобець” ідеологічний фільм, зроблений американцями за лекалами симетричними до лекал радянської антиамериканської кінопропаганди часів пізнього СРСР.

Росіяни – ті, які не переходять на бік США, постають тут ницими, підлими і дурними, а за американців “грають” правда, сила, зрештою – кохання і любов, разом із красою та людською гідністю.

Росію подано у тоталітарних тьмяних тонах Північної Кореї. Зневага авторів фільму до держави Путіна виявляється навіть у сценічних інтер’єрах – від аляпувато визолочених “коридорів влади” чи монументальних генеральських кабінетів часів Сталіна-Берії до злиденних помешкань московських інтелігентів, або учбових приміщень розвідувальної школи.

Фінал фільму несподіваний і цікавий – такий, що ставить глядача перед фактом: у такої Росії немає шансів продовжити своє існування на світовій мапі.

От не знаю, чи подібні фільми ВЖЕ є відображенням загальної нової етично-культурної норми для Заходу, яка полягає у формулі “Росія – абсолютне Зло”, чи вони ЩЕ лише виступають інструментом формування такої громадської думки.

“Червоний горобець” цілковито погоджується із сучасною російського ідеологемою щодо прямої спадковості нинішнього російської держави від СРСР. Період Горбачова – Єльцина, коли “Імперія Зла” ненадовго і, як виявилося лицемірно, відкривалася для гуманістичних цінностей цілковито ігнорується. Родинне коріння негативних героїв напрямки виводиться з номеклатурно-кагебіських кіл СРСР сталінського і після сталінського часу. Звідти ж і ґенеза переважної більшості суспільних явищ у сучасній Росії.

Нещодавно також вийшла на екрани британська чорна комедія “Смерть Сталіна”. Там у гротескній, карикатурній і злій формі показано змову проти Лаврентія Берії і прихід до влади недорікуватого Микити Хрущова. У обох цих фільмах Росія висміюється – знважливо і нищівно, без жодної шпарини для, бодай, віддаленої реабілітації.

У США немає Міністерства культури і Міністерства інформаційної політики. Культурно-інформаційна політика там формується відповідно до запиту соціуму та поточних уявлень національної еліти про Добро і Зло.

У Сполученому Королівстві навпаки – обидва такі міністерства є. Отже і британська культурна політика є більш “одержавленою” у порівнянні з американською.

І у “громадському” і у “державному” варіантах культурного спрямування громадської думки на Заході чітко фіксується інфернальність Росії. Без варіантів.

Складається враження, що дійсність підіграє сценаристам обох фільмів, продовжуючи і підтверджуючи їхній задум у реальності.

Подивіться відео з останнім посланням В. Путіна Державній Думі Росії чи новини про стан здоров’я отруєного у Солсбері колишнього британського “крота” у російській розвідці.

 

Ця стаття на “УП”.

Залишити відповідь