Допомогти Росії

405bebc-vlad-putin625Протягом останніх тижнів стрімко погіршилося загалом позитивне ставлення мешканців України до Росії.

Цьому сприяли: спроби російських чиновників обмежити доступ українських товарів на митну територію РФ; напад російських прикордонників на український рибальський баркас в Азовському морі, що мало наслідком загибель трьох громадян України; та зверхні закиди найвищих російських керівників стосовно територіальних та інших претензій до України.

Російська влада гостро відчуває дефіцит успішності. Україна є традиційною, не сказати б – хронічною, мішенню для російських політиків, коли в тих виникає потреба продемонструвати власним громадянам, що їхня країна ще зберігає за собою статус “великої”.

Як створити образ ворога? Україна у російських підручниках

Технологічно та соціально відсталій Росії дедалі важче демонструвати “великодержавну міну” у сучасній динаміці геополітичних змін.

У великодержавній свідомості росіян підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом виглядає катастрофічною геостратегічною поразкою їхньої держави.

Вперше про себе, як про велику державу, Росія заявила після того, коли її “неозорі простори” та холод знищили мрію Наполеона Бонапарта про побудову загальноєвропейської імперії.

У 1815 році, після остаточного розгрому французького узурпатора, було утворено Священний союз – спілку Австрії, Пруссії та Росії, спрямовану на підтримку монархічно-клерикального європейського порядку, встановленого Віденським конгресом.

За три роки до Союзу приєдналися Британія та Франція, а згодом – усі інші монархії Європи. Росія, маючи найчисленнішу у той час на континенті армію та найліпше ресурсне забезпечення, відігравала у Священному союзі одну з провідних ролей.

Протягом сорока років російський імператор являв собою найсильнішу, і водночас — найнезграбнішу фігуру європейської політичної сцени. Сама ж Російська Імперія тоді розлягалася на трьох континентах – від Польщі до Аляски і продовжували “збирання земель”.

Геноцид горців. Як Російська імперія підкорювала Кавказ

Проте, намаганням РІ диктувати змісти європейської політики наштовхувалися на ментально-культурне несприйняття з боку не лише революційно налаштованих суспільних верств країн Європи, але й аристократичних еліт.

Різниця у соціально-культурному розвитку повсякчас відтворювала цивілізаційний бар’єр між Європою і Росією.

Досить згадати, що саме на цей час припадає розквіт кріпацтва у Росії, з його продажем людей та рабською працею кріпаків.

Антилюдський суспільний устрій викликав протести і у самій Росії.

Сорок “великодержавних років” позначилися стратою декабристів, потопленими у крові польськими повстаннями та селянськими заворушеннями, “дисидентством” Герцена, Добролюбова, Достоєвського… і філігранно точною квінтесенцією Міхаіла Лєрмонтова у 1841-му році:

“Прощай, немытая Россия,

Страна рабов, страна господ,

И вы, мундиры голубые,

И ты, им преданный народ.

Быть может, за стеной Кавказа

Сокроюсь от твоих пашей,

От их всевидящего глаза,

От их всеслышащих ушей”.

Участь російських військ у придушенні національних повстань в Австрійській імперії у 1848-49 роках в інтересах дому Габсбургів також сприяли посиленню негативного ставленню до Росії з боку східноєвропейських народів – угорців, чехів, словаків, а надто – поляків, чия Батьківщина частково перебувала під прямою російською окупацією.

Поліцейсько-кріпацької “великої держави” у Європі боялися ще з тих часів. Тому, коли у 1853 році “жандарм Європи” Микола І спробував, скориставшись слабкість Османської Імперії, трохи підібрати землі, де панували турки, проти Росії швидко утворилася коаліція “цивілізованих” Британії, Франції та Сардинського королівства.

Українець на службі “жандарма Європи”. Як Іван Паскевич правив Польщею

Сподівання “жандарма” на вдячність австрійського цісаря за допомогу в упокоренні його східноєвропейських підданців не виправдалися – армія Франца-Йосипа зв’язала російську армію на Балканах, чим сприяла нищівній поразці росіян у Кримській війні.

У 1855-му році “кримська катастрофа” поклала кінець першому великодержавному етапу російської історії на цілих 90 років. Певною сатисфакцією за кримську поразку можна вважати балканські війни Олександра ІІ.

Проте, визволення Балкан від деспотичного панування Османів не принесло Росії жодних геостратегічних переваг – на престоли православних Болгарії, Румунії та Греції заступили представники данської та німецьких династій.

Російська імператорська родина Романових навіть не розглядалася у якості “династичного донора” для новопосталих тронів – не бажали щойно визволені народи знову потрапити у залежність від деспотів, нехай і православного віровизнання.

Статус великої держави Росія цілком відновила лише у 1945 році, коли увійшла до числа переможців у Другій світовій. З окупованих радянською армією країн та частини Німеччини було створено соціалістичний табір країн – геостратегічну опору Радянського Союзу у Європі та плацдарм для розширення його впливу в світі.

На заваді утвердження світового панування “найсправедливішого суспільного ладу” став самий цей лад. Як і у дев’ятнадцятому сторіччі, Європа і світ були налякані антилюдським суспільним устроєм в СРСР.

Перш за все – використанням рабської і примусової праці у колгоспах, концтаборах, тюремних виробництвах, переслідуванням інакодумства, а також здійсненням каральних операцій проти народів Європи, які прагнули позбутися радянського диктату.

Йдеться, перш за все, про збройні операції радянських військ проти мирних мешканців Чехословаччини та Угорщини.

Вторгення радянських військ у Чехословаччину. ФОТО

Довершували картину загрози людській цивілізації з боку СРСР його величезний збройний ядерний потенціал, введення військ до Афганістану та перша в історії атомної енергетики епічна катастрофа у Чорнобилі.

Вже після краху радянського режиму, світові стали відомі масштаби геноциду, факти інтернування цілих народів, а також – про мільйони закатованих у сталінських концтаборах.

СРСР не витримав гонки озброєнь і розвалився саме через неадекватність свого суспільного устрою природі людських взаємин.

Економіка примусової праці, відсутність мотивацій сумлінного ставлення до неї, величезний та неефективний бюрократичний апарат, низька якість життя та надмірна його регламентованість державою призвели до усвідомлення найосвіченішими верствами суспільства потворності радянського суспільного ладу.

В умовах, коли більшість населення ще залишалися малописьменною масою, партійна бюрократія в СРСР мала змогу спиратися саме на її неосвіченість та сліпу віру у “світлі ідеали комунізму”.

Так само царат спирався на віру неписьменного селянства у богопомазаність самодержця.

Однак, індустріалізація, а пізніше — повоєнна гонка озброєнь призвели до збільшення питомої ваги освічених –  критично налаштованих до радянського режиму індивідів.

Вони, як свого часу різночинці у РІ, стали субстратом для розвитку дисидентського руху, вказавши напрямок суспільних змін в країні після саморозчинення соціалістичного ладу.

Так само, як і після революцій 1917 року, після розвалу СРСР у 1991-му, Росія виявилася ще більш ослабленою та зменшеною у розмірах.

Сьогодні, переживши дві внутрішні війни, спроби заколотів, дефолт, здійснивши збройний напад на суверенну Грузію, в умовах наростання кількості техногенних катастроф та суспільних конфліктів, Росія намагається зберегтися за рахунок традиційної ідеї месіанства та окремішності її цивілізаційного шляху.

Рух цим шляхом цілковито неможливий без України – без її людських та природних ресурсів, без її території. Тому, вчергове ізолюватися від світу, протиставити себе йому, Росія прагне лише разом з Україною.

Українці, які створили Російську імперію. Трилогія

Інституційна, культурна та інтелектуальна слабкість українців, зрадливість значної частини “політичної верстви” країни традиційно, просто таки “історично”, слугує надійним допоміжним чинником у цьому.

Однак, нинішня спроба Росії відновити свій великодержавний статус не підкріплена ресурсами та союзниками.

Ця спроба буде найжалюгіднішою з усіх і неминуче призведе до ще однієї поразки з усіма наслідками – зменшення території та населення, втратою позицій навіть регіонального лідера та подальшою деградацією інфраструктури.

Територія Росії стрімко втрачає привабливість для проживання. Росія, не ставши європейською країною у повному розумінні, перестає бути нею навіть частково.

Це відбувається, зокрема, і внаслідок погіршення стосунків Україною, яка демонструє відмінний від російського вектор суспільного розвитку.

Протягом усього “великодержавного періоду” історії Росії, цей її статус забезпечувався за рахунок українських ресурсів.

Війни у Європі, завойовницькі походи та “освоєння територій” у Сибіру, Казахстані і на Далекому Сході, масштабні будівництва – від Петербургу Петра І до БАМу Леоніда Брєжнєва – постачання харчами, робочою силою та “гарматним м’ясом” здійснювалися Україною.

Так само її територія і природні ресурси використовувалися для розвитку виробництв задля громадження золотовалютних статків імперії – переш за все за рахунок продажу хліба та металів, а також транзиту на Захід енергоносіїв.

Країна глибокого буріння. Як українці добували газ для СРСР

Це завдало непоправних збитків людському потенціалу та природним ресурсам України, призвело до дисбалансів у її економічному та соціально-культурному розвитку.

Аби виправдати цей грабунок, у масову свідомість втовкмачувався міф про те, що українці і росіяни є одним народом. Від Миколи Карамзіна на початку дев’ятнадцятого сторіччя до Володимира Мединського – сьогодні, російські історики наполегливо просувають концепцію спільності походження, а відтак і спільності історичних доль українців і росіян.

Звісно, що навіть асоціативні стосунки України з об’єднаною Європою руйнують цю ідеологему. За тим виникає питання про компенсації збитків заподіяних експлуатацією українських ресурсів.

Саме розуміння неминучості подальшого посилення ізоляції Росії у світі спричиняє таку її істеричну активність у перешкоджанні підписанню Україною Угоди про асоціацію з ЄС.

Проте, парадоксальним чином “відрив” України буде найкращими соціальними ліками для РФ.

Як свого часу шок від Майдану спричинив усвідомлення росіянами принципової відмінності суспільних організацій в наших країнах, так і європейська самоідентифікація України спонукатиме Росію до пошуку свого адекватного місця у сучасному світі.

Цю статтю, спершу розміщену на УП http://www.pravda.com.ua/articles/2013/09/18/6998227/, двічі переклали російською та надрукували на російських сайтах. Цікавою є саморефлексія росіян, стимульована цим текстом. Коментарі під ним, для тих, хто цікавиться настроями у російському суспільстві, можливо становитимуть більший інтерес, ніж сама стаття.

Один з перекладів цілком адекватний, інший —гірший.

http://www.inosmi.ru/world/20130919/213102762.html

http://perevodika.ru/articles/23589.html

-1 Comments

  1. avatar Olegka

    Справді цікаво почитати як прості росіяни оцінюють те що робить їх уряд по відношенню до суідів. не думав що там теж бувають розумні люди 🙂

Comments are closed.