Депутати Київради: “влада” та “опозиція” – корпоративне свято, що триває п’ять років

Днями довелося говорити з компетентним та високопоставленим співробітником Київської міської державної адміністрації. Такі службовці там ще не перевелися.

Наші погляди на стан речей у столиці та на її перспективи суттєво різняться. Особливо у питанні повернення Києву повноцінного самоврядовного статусу – запровадження міськвиконкому замість держадміністрації та припинення законодавчої практики призначення президентом “свого намісника на Київ”. Так само по різному ми дивимося на перспективи створення в Україні нового типу адміністративно-територіальної одиниці – міської агломерації “Великий Київ” та ще на цілий ряд питань столичного буття.

Проте, коли зайшла мова про інвестиційний клімат у Києві, мій співрозмовник поділився цікавими ідеями, реалізація яких є дуже актуальною, а головне – цілком здійсненною, навіть в умовах хронічного економічного колапсу країни.

Зокрема йдеться про обладнання багатоквартирних житлових будинків теплопунктами, що дасть можливість уникнути втрат тепла у тепломагістралях, які постачають гарячу воду від центральних теплових пунктів (бойлерних) до будинків та забезпечують роботи опалення в квартирах. Самі ж приміщення та території центральних теплових пунктів пропонується передати інвесторам, які оплатять обладнання будинків.

Здавалося б, що це цілком здорова та своєчасна ідея, яку слід почати реалізувати негайно. Проте, як у цьому, так і у багатьох інших випадках, старт реалізації інвестиційних проектів впирається у надскладну бюрократичну машину, кінцевою ланкою якої є Київрада – її постійні та тимчасові комісії, інші органи, які гранично уповільнюють розгляд усіх питань, включно з інвестиційними.

Звісно, що і виконавча влада хибує на бюрократизм, корумпованість, суб’єктивність інтересів та некомпетентність, проте “депутатська” складова неефективності влади найнебезпечніша, бо безвідповідальна. Депутатів неможливо притягнути до відповідальності за ухвалення некомпетентних рішень, зволікання, упередженість, лобіювання власних фірм та ін.

Незалежно від партійності “київський депутатський закритий клуб” давно вже інтуїтивно намацав механізм узгодження власних майново-фінансових інтересів. У цій системі взаємозалікового голосування, інтересам територіальної громади залишається дедалі менше місця.

Міська земля, бюджет та комунальне майно перерозподіляються винятково в середині системи корпоративних інтересів цієї групи, де вже виникають родинні та інші стійкі зв’язки.

Розірвати це коло могли б, як це не дивно, … авторитетні у столиці політичні партії. Достатньо прийняти політичне рішення, що з метою зупинки роботи корупційного мультиплікатора, партії не висуватимуть на майбутніх виборах до Київради жодного з нині діючих депутатів, віддавши перевагу громадським та молодим партійним активістам.

Останні,своєю чергою, мали б оприлюднити власні консолідовані пропозиції щодо стратегії розвитку міста, кандидатури на посаду міського голови та комунальних проблем столиці.

Свято депутатського “корпоративчику” у нинішній Київраді має врешті закінчитися. Двадцять п’ятого травня виповнюється п’ять років з дня, коли кияни посадили собі на шию – обрали, себто, на всенародних виборах нинішніх депутатів Київради. Термін їхніх конституційних повноважень вичерпується другого червня.

Comments are closed.