Безнадія російського різночинства

 Президентом Росії буде Путін. Байдуже, що політично активне населення у столицях та інших великих містах втомилося від його тривалого правління. Освічені громадяни гостро відчувають неадекватність російської влади рівню розвитку їхнього суспільства. Влади просто забагато. Вона низької інтелектуальної та етичної якості. Вона присутня у надмірних концентраціях у більшості сфер суспільного буття. І то без толку, бо теракти, техногенні катастрофи, природні катаклізми накривають Росію із сумною регулярністю. ВВП на душу населення в них утричі вищий за аналогічний показник в Україні, а рівень соціальної депресії, позначений злочинністю, самогубствами, алкоголізмом – не нижчий, що найменше.

Російський люд поділено на дві категорії: носіїв влади та тих, хто залежить від неї. Усіх, хто випадає з цієї двошарової суспільної організації влада намагається виштовхати до еміграції, або загнати до одного з чітко окреслених суспільних шарів: чиновники, залежні від них підприємці, залежні від перших та других наймані робітники, пенсіонери, студенти, дрібні підприємці. Позатим, т.зв. “креативний клас” креативить там на усі заставки намагаючись вирватися з лещат тотального панування. І то без толку, бо усе одно буде Путін. Чому?

Бо серед кандидатів у президенти він об’єктивно користується найбільшою підтримкою – більшість виборців там привчена голосувати за принципом: “аби лишень не було війни”. Ті, хто обсіли владну вертикаль не шукають “від добра добра”, а тим, кому вже не світить дістатися соціальним ліфтом комфортного поверху, важливо втриматися там, де опинилися сьогодні. Вісімдесят відсотків тих, хто складає у Росії трудовий ресурс, найбажанішим працедавцем називає державу – один з найвищих показників у світі. А “держава” це в нас (в них) хто?… Так отож.

Позатим, влада усе ж переймається своїм становищем, бо прикладів повалення “режимів” у світі щось побільшало, останнім часом. Саме реакція влади на опозицію і генерує енергетику квазі-політичного життя у Росії.

Днями брав участь у конференції присвяченій подіям лютневої революції сімнадцятого року у Росії, організованої Центром російської культури та науки в Києві. Посол РФ М. Зурабов кожного виступаючого наполегливо просив відповісти на питання: чи була альтернатива зреченню Миколою престол, коли саме Імперія минула “точку неповернення”, з якої її маршрут неминуче привів до жовтневого більшовицького перевороту, громадянської війни з усіма їхніми наслідками?? Адже у сімнадцятому країна була царистською! Більшість її мешканців не уявляли собі життя без царя. Бузив лише той самий креативний клас – нероби різночинці, освічені переважно, та декласовані елементи, нерідко, з числа кримінальників.

Після зречення імператора “креативний клас”, який прийшов до влади, протримався аж дев’ять місяців і владу “підняв із землі” Ленін. Він бо знав, що збирається робити з Росією, і зробив. Його можна звинувачувати у тероризмі та психопатичній жорстокості, але ніколи – у корупції. Йому справді вірили мільйони. Він зупинив розпад російського імперського простору на цілих 69 років: 1922-й – проголошено створення СРСР; 1991 – проголошено його ліквідацію.

Сьогоднішні креативники-мітингарі у Росії не дають відповідь на те, що і як вони робитимуть зі своєю країною після повалення режиму. Тому історична пам’ять, інстинкт, коли хочете, зумовлює, нехай зі скрипом зубів, підтримку більшістю Путіна.

Рубрика публікації

Comments are closed.