Без керма і без гальма – почалася парламентська виборча кампанія

1353581862_data_art_1112780_news624

У парламентсько-президентських республіках, якою за чинною Конституцією є Україна, всю повноту виконавчої влади зосереджено у руках прем’єр-міністра. Прерогативи президента України перебувають у сфері оборони, безпеки та певним чином – зовнішньої політики.

Однак інерційні суспільні уявлення наділяють главу держави повноваженнями та відповідальністю притаманними цій посаді у часи попередніх правлінь. Тому пряме втручання Петра Порошенка у перебіг парламентсько-урядової кризи сприйнято суспільством не як аномалія, а як норма. Зрозуміло, що ситуація війни та економічного спаду спонукає президента до такого кроку, бо від наповнюваності бюджету та інших чинників інституційної спроможності держави залежать і його можливості нести відповідальність за виконання покладених на нього обов’язків.

Разом з тим це втручання зумовлене і очевидним прагненням сформувати у наступному парламенті більшість, яка буде особисто контролюватися президентом. Коаліцію торпедував найближчий його союзник фракція партії УДАР за співучасті фракції “Свободи”. Прем’єр дізнався про ліквідацію урядової більшості, за його словами, “з телевізора”. Президент, цікаво, також?

Сьогоднішній компроміс у прийнятті урядового пакету законів так само готувався за активної участі глави держави, за його словами. Ухвалені законопроекти є малопродуктивним з точки зору наповнюваності бюджету. Про це у сьогднішньому детальному аналізі Сергія Лещенка.

Дуже важливий закон про реструктуризацію ГТС, що дасть можливість нарешті реалізувати стратегічну ідею закупівлі європейцями російського газу на східному кордоні України, взагалі ухваленим не був через позицію фракції “Свободи”. Газпром гідно, як зазвичай, поцінує позицію українських націоналістів у Верховній Раді. Дарма хіба радянські комуняки заздрісно називали українських націоналістів буржуазними? Треба було – “великобуржуазними”.

Заяву прем’єра про відставку знайшла підтримку лише 16 парламентарів. Отже, формально, Уряд на чолі з Арсенієм Яценюком отримав дуже потужний вотум довіри. Це та як потужно довірити комусь кермувати автывкою без керма та гальма.

Арсеній Яценюк був справді ключовим політиком країни у ті кілька день, що минули між його ультимативною заявою про відставку і до сьогодні. Тепер його примусили грати за чужими правилами. Не позаздриш. A тут йому ще з форматом власної участі у виборах треба визначатись.

У виборчій кампанії, що вже розгорнулася на повну, важко буде майже усім помітним суб’єктам політики. Виняток – Радикальна партія Олега Ляшка.

Політична динаміка розмиває рейтинг УДРу, надто після того, як ця партія взяла на себе всю відповідальність за столицю. “Свобода” навіщось самознищується такими діями, як оце сьогодні. “Батьківщина”, яка єдина послідовно підтримує прем’єра, має клопіт із тягарем відповідальності саме за це, бо вал дорожнечі, безробіття, комунальної кризи громадянами покладається перед усім на Уряд та Верховну Раду, від так – на найбільшу з партій коаліції.

Під форсовані вибори Петро Порошенко форсованими темпами готує власний партійний проект “Солідарність”. У неділю буде з’їзд. Ще навіть партійної символіки не розробили.

Залежно від того чи вдасться знову законодавчо повернути до участі у виборах партійні блоки та від електоральної ваги УДАРу станом на кінець жовтня президент і міський голова столиці пустять своїх коней у виборчий чвал в одній запряжці, а чи у різних.

Є добренний, але нездійсненний, варіант створити мегаблок за участі усіх “партій Майдану” плюс “Солідарність”. Усе одно принципові ідеологічні розбіжності поміж ними стерла війна, але не вона не може подолати амбіційності лідерів партій та посадових і фінансових апетитів їхнього отчення.

Дрібніші партійні суб’єкти, як то: Громадянська позиція Анатолія Гриценка; Самопоміч Андрія Садового; Демальянс (добре, що “не приватизований”); проекти Лесі Оробець, Ольги Богомолець та ін. теж могли б об’єднатися у блок. Тут шансів більше, ніж поміж “китів”, але ймовірність невисока, бо пересваряться за черговість у списку. У змістовно ж ідейному плані вони ні чим не ліпші за “грантів”.

За цих обставин зростає шанс з’яви на українській політичній сцені виборчого проекту, який спиратиметься на кадрову базу учасників АТО. В Україні виникає нова суспільна спільнота енергійних, різнопланово фахових, ефективних людей, які поєднані спільною етикою – предметним розумінням Добра і Зла. Їх, як і більшість громадян дратує неадекватність політиків суспільству. Та, на відміну від більшості вони звикли до прямої дії. Їх вже намагаються залучити до активної політики різного штибу авантюристи, але ця спільнота цілком здатна до власної політичної суб’єктності. Водночас вона ж може виступити і носієм таких дефіцитних в Україні політичних інновацій, бо як “неофіти” так і “гранти” повсякчас намагаються відтворити для країни політичну систему радянського зразка зі старим адміністративним поділом, всевладдям каральної системи, безліччю корупціогенних контролюючих установ, родинно-клановим підходом до формування бюрократичного корпусу.

Водночас нова етична спільнота, що нині у боях виникає в Україні могла б виступити потужними чинником оновлення і посилення і котроїсь із заматерілих політичних сил підтримавши її кадрами, ідеями та способами їхньої реалізації. Це слід мати на увазі політикам, які нині визначаються із форматом своєї участі у парламентській кампанії.

Ця стаття на “УП”

Comments are closed.